Сьогодні ми згадуємо тих, хто став стіною між Україною і темрявою.
Їхній подвиг — як вогонь: він не згас, а перетворився на силу, що гріє й тримає нас у найважчі дні.
Сьогодні ми схиляємо голови перед тими, хто був міцнішим за сталь, бо віддав найдорожче — життя.
Ми вдячні.
Вдячні за можливість працювати й відновлювати країну.
Вдячні за кожен мирний світанок, за кожен крок до майбутнього.
Вдячні родинам, які несуть біль втрати, але водночас зберігають віру.
Їхня пам’ять відчувається у буднях заводів і шахт — у кожній тонні руди, у втомлених, але непохитних руках наших людей. Вона тримає нас, коли важко, і веде далі, коли здається, що сил немає.
Ми обіцяємо: їхня жертва не буде марною.
Це день болю. Але й день непохитної віри: Україна нескорена. І ми будемо жити й працювати заради цього.
